Федосов Ігор Миколайович
Федосов Ігор Миколайович позивний «ПСИХ»
народився 27.09.1984 році у Вертіївському районі с. Халявки. У зовсім юному віці він з родиною переїхав до с Дубовий Гай, де і навчався 11 класів, був дуже не посидючим та активним учнем, мав добрі фізичні навички. Після навчання Ігор працював на будівництві у столиці, він міг і вмів робити абсолютно любу роботу, мав золоті руки. З годом Ігор познайомився з майбутньою дружиною Мариною у 2009 році вони побралися та Ігор став мешкати у с Пухівка Київської області. У 2010 році вперше став татом чудової донечки Аліни. Працював на фірмі металопластикових вікон у с. Красилівка потім у с Погреби. Коли в 2014 почалося АТО він став на захист нашої Держави. 2015-2016 роки він був командиром взводу. Його основне гасло-" посади нічого не вирішують, вирішує готовність стати і тримати коли важко". Повернувшись до мирного життя Ігор продовжував працювати та дбати про свою родину.У 2019 у родині з'явився чудовий синочок якого він дуже любив! Для Ігора його сім'я, діти та дружина було найголовніше у житті. І от коли 24.02.22 розпочалось повномаштабне вторгнення Ігор на вечір був у РТЦК, як тільки зміг доїхати з Пухівки до Прилук... Вдома залишивши сім'ю зі словами: Я зараз іду туди, щоб вони не прийшли сюди! У 2022-му — знову в строю. Без забезпечення, без техніки, часто без елементарного. Але з тим, чого не видають на складах, — з умінням імпровізувати й брати відповідальність. Він не шукав ні звань, ні посад. Коли почалася повномасштабна війна, пішов у стрій звичайним гранатометником — просто щоб швидше отримати зброю і бути там, де потрібен. Бо для нього війна — не про форму чи статус. Вона про дію. Його часто відправляли першим: бо знав, як заходити, як виводити. Бо там, де накази не працювали, працював досвід. І хлопці це відчували. Білогорівка. Бердичі. Серебрянський ліс. Там, де війна не залишає місця для життя. Там, де щоденні обстріли, FPV, втрати побратимів. Там, де він залишив частину себе — але не зійшов зі шляху. «Я не знаю, на чому ми там трималися. Ми горіли щодня. Це був жах». Поранення. Контузії. Проблеми зі здоров’ям. Операція — означала б списання. Він відмовився. «Я буду ходити, поки ходжу. Поки можу — я тут». Його перевели на іншу посаду. Але він не зупинився. Там, де важко. Там, де першим їде авто. Там, де мінні поля і ризик. Бо для нього головне — не техніка. «Техніка — це метал. Люди — це життя. Якщо вони на позиції — вони мої». Його позивний — не про безумство. Він про сміливість йти туди, де складно. Про рішення брати на себе відповідальність. Про тих, хто не відступає, навіть коли боляче. «Або до кінця війни. Або до свого кінця. Інакше — не можу». 119 окрема бригада територіальної оборони — це люди, які йдуть першими. Це ті, за ким ідуть інші. Життя нашого Героя обірвалося 17 лютого 2026 року на Сумському напрямку.
Похований в с.Пухівка, Зазимська ТГ, Київської області.
Вічна пам’ять та слава Герою Яблунівської громади!
